Философская школа Авенира Ивановича Уемова

Відомий афоризм Г. Ліхтенберга про те, що мислити можна тільки системно, а безсистемність вказує на відсутність мислення, нібито стверджує, що існує тільки системний метод дослідження, або, в усякому разі, що будь-який дослідницький метод повинен розглядатися як деякий аспект системиого. Невже це так?

Кожне системне дослідження починається з попереднього подання речі у вигляді системи, а послідовність цього подання розгортається за ступенями: від фіксації концепту до пошуку деякої структури, а потім —до відповіді на питання, як ця структура реалізується у речі, що цікавить нас. Але те, що таким шляхом може вивчатись будь-яка річ, не значить, що всяке пізнавальне завдання вирішується лише таким способом. Системний підхід не безмежний.

А. І. Уйомовим зроблено спробу визначити специфіку системного підходу по послідовності кроків, які здійснює дослідник. Якщо скористатись для лапідарності латинськими позначеннями ( т — річ, Р — властивість, R — відношення), то мож­на комбінаторно описати всі можливі напрямки руху думки: від т до Р, від т до R, від R до т, від т до Р, а потім до R і т. п. Було виявлено, що з дванадцяти розглянутих випадків (особливих методів) два відповідали тому, що позначено у якості атрибутивного та реляційного подання об’екта як системи [1, 84—88].

Пізніше [2, 166—168] було звернуто увагу на те, що, всупереч поширеній думці про нібито збіг (що має місце) системного методу з методом сходження від абстрактного до конкретного за їх основним змістом, ці методи не тільки протилежні (причому протилежні, що називається, "за повною програмою"), але вони обидва є ще і "суперметодами" у тому розумінні, що передбачають у якості своїх аспектів або "субметодів" схеми руху думки, характерні для якихось інших засобів пізнання.

Можна намагатись уявити тут кроки для одержання конкретних абстракцій

більш строго — у вигляді таблиці 1, де кожний наступний крок (він фіксується у рядках таблиці від верхньої до нижньої) був би результатом застосування тільки однієї з трьох операцій ЯТО [3, 155—160]:

1)приписування властивостей або встановлення відношень;

2)концептуальне замикання;

3) зміна напрямку предикації.

Тут t — певна, фіксована річ, a— непевна, "якась" річ. Будучи написаними окремо, або у круглих дужках, вони позначають саме річ, справа від них — знак властивості, зліва — відношення. При цьому йота-оператор (тут позначено його як ι) показує, що йдеться про "ту ж саму" непевну річ. Квадратні дужки означають концептуальне замикання: наприклад, ιа(t) читаєтся як "певна річ знаходиться у деякому відношенні", але [ιа(t)] — як "певна річ, що знаходиться у тому ж самому відношенні". Зірочка змінює напрямок предикації: [ιа(*t)] — це "те саме відношення, виконане на визначеній речі".

Колонки Р та R цієї таблиці вказують два різних шляхи руху думки у одному напрямку — того, що починається з приписування властивості, та того, початок якого полягає у фіксації відношень.

Таблиця 1

У даній таблиці йота-оператори, звичайно, мають сенс тільки щодо символів однієї колонки. "Монотонні" випадки, як, наприклад, приписування властивостей— властивостям або властивостей — цим властивостям властивостей тощо, для чіткості і спрощення з таблиці виключені.

Перший рядок відповідає тому, що Уйомов назвав конкретним дослідженням, а у літературі частіше позначається як опис: адже "описати" і означає вказати конкретні властивості (відношення) об'єкта.

Тоді другий рядок є результатом концептуального замикання першого. Очевидно, це можна назвати методом копцептуалізації. Тут термін означає тільки перетворення опису речі якимись властивостями у річ, яка характеризується цими властивостями.

Третій рядок — результат зміни напрямку предикації, що є виразом схеми абстрагування: властивості та відношення певної речі тепер розглядаються як окремі предмети. Далі з ними можна працювати як із звичайними речами. Якщо у властивості [(t*)ιа] з колонки Р, або відношення [ιа(*t)] з колонки R почати, в свою чергу, монотонно виявляти властивості та відношення, то ми опишемо схему методу ізолюючої абстракції [1, 86], одержуючи, відповідно, [[(t*)ιa]a] або [a[ιa (*t)]] тощо.

Але від формул третього рядка можна рухатись і немонотонно, а саме, нама-гаючись усе-таки завершити абстрагування встановленням деякої конкретної єдності виділених властивостей та тим самим змінюючи шлях Р на шлях R, — до пошуку відношень властивостей або, на іншому шляху, властивостей відношень. Якраз це відбито у четвертому рядку. Конкретне дослідження абстракцій, пошук співвідношень ознак речі (Р-4), або властивостей її відношень (R-4), власне кажучи, і є сходженням від абстрактного до конкретного, у результаті якого початкові абстракції четвертого рядка перетворюються потім через чергову концептуалізацію (п'ятий рядок) у конкретні поняття даної речі.

Таблиця вказує на два типи "конкретних" понять визначеної речі — поняття про її властивості та поняття про її відношення. Розбіжності між ними звичайно не помічалися численними дослідниками методу сходження при його аналізі у натуральній мові. Відзначимо також, що п'ятий рядок, звичайно, не є межею "сходження". Можна і далі монотонно "нарощувати" рівні та висоту абстрагування.

Системне подання об'єкта розгортається саме у зворотному напрямку, але теж двома шляхами: коли вихідний концепт приймається як властивість та коли — у якості відношення (атрибутивне та реляційне визначення). У таблиці 2 вони, відповідно, знову визначені у колонках як шлях Р та шлях R. Вихідним пунктом руху думки також є фіксована річ t, але у неї не виявляються властивості та відношення, а вона сама приписується у якості таких.

Таблиця 2

У першому рядку йдеться про два методи: відповідно про приписування концептуально прийнятої властивості та про встановлення зафіксованого відношення. Клітинка Р-1 вказує на метод субстантивації — знаходження такої речі, якій можна приписати річ t у якості властивості: якщо t— білизна і приписується вона відображенню сонячного променя, наприклад, від снігу; а якщо t — якось визначений сенс життя, то річ, якій приписується така властивість, буде якесь світорозуміння.

Результатом субстантивації є формули Р-2 та Р-3 - думка про те, що якась річ володіє визначеною властивістю, та, як результат концептуального замикання, поняття цієї речі. Метод субстантивації цілком відповідає граматичній процедурі переведення інших частин мови у розряд іменників.

Щодо формул у рядках R-1 — R-3, то вони вказують схему розгортання методу интерпретації так, як про нього говорить математик або логік, а саме — про реалізацію визначених відношень на тих або інших предметних галузях. Обчислення висловлювань може розглядатися як відношення, що реалізуються на люд-

ських міркуваннях, або на роботі релейно-контактних схем. Оскільки інтерпретацією називають не тільки процедуру, а також її результат, R-3 описує саме деяку вже інтерпретовану галузь.

Якщо прочитати формулу Р-4, то ми дізнаємось, що "на деякій речі реалізується якесь відношення з певною властивістю". Але це точно збігається з атрибутивним визначенням системи, воно є менш компактною формою запису цього визначення. Аналогічно і формула R-4 виражає реляційне визначення системи. У останньому рядку таблиці вказуються поняття про ту саму річ як систему. Мова йде про системний підхід.

Немає ніякої необхідності шукати у наведених таблицях схеми розгортання взагалі всіх існуючих та можливих методів. Не кожний метод розгортається тільки у площинах конкретизації або субстантивації. Але зате саме наявність цих площин, що вказують на прямо протилежні методи, наводить на думку пов'язати ці методи з контроверсивними (сопtrоvеrsus — лат. — "спрямований у протилежну сторону") рухами людської думки.

Резюме

Системний метод та утворення конкретних понять шляхом конкретизації абстракції можуть розглядатися як альтернативні засоби мислення, які піддаються , покроковому опису у вигляді окремих методів з допомогою мови тернарного опису. Таким чином знаходять своє місце операції дескрипції, концептуалізації, абстрагування, з одного боку, та субстантивації, інтерпретації, системного подання, з іншого.

Список цитованої літератури

1.Уёмов А. И. Логический аналю системного подхода к обьектам и его место среди других методов исследования // Системные исследовання. Ежегодник. 1969. — М, 1969. — С. 80—96.

2.Уёмов А. И., Цофнас А. Ю. Системний метод // Логические методы и формы научного познания. — К., 1984. — С. 164—177.

3.Уёмов А. И. Основи формального аппзрата параметрической общей теории систем // Системные исследования. Ежегодник. 1984. — М., 1984. — С. 152—180.